Свято Покрови Пресвятої Богородиці

Покрова Пресвятої Богородиці
                  (14 жовтня)
    Чотирнадцятого жовтня за новим стилем є свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, як звичайно кажуть, "Покрова", чи "Святої Покрови".
    На Запоріжжі була церква святої Покрови і запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою.
В козацькій думі про Самійла Кішку співається :
             А срібло-злото на три части паювали:
             Первую часть брали, на церкви накладали,
             На святого Межигорського Спаса,
             На Терехтемировський монастир,
             На святую Січовую Покрову давали - 
                                          Котрі давнім козацьким скарбом будували,
                                          Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
                                          Милосердного Бога благали.
Існує переказ, що після зруйнування Січі Запорізької в році 1775-му козаки, що пішли за Дунай під ласку турецького султана, на еміграцію, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.
    В побуті села Покрова - це був саме сезон на сватання та весілля, а тому дівки, яким уже надокучило дівувати, молилися :
              "Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби  не зісталася дівкою".
     Отже, 14 жовтня велике осіннє свято - Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії (Х ст.) на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів. Оточивши місто, вони намагалися поневолит городян. Цього дня константинопольці зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час служби святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній побачили у горішній частині храму образ Божої Матері, яка в оточенні святих тримала над віруючими християнами омофор (покров, звідси Покрова) і молилася. Це додало грекам упевненості у своїх силах,  і вони відстояли свою незалежність. Чужинці відступили, а свято Покрови стало всенародним.
       Серед українців, які постійно страждали від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу Матір (її називали, зокрема, й Покровою) вважали своєю покровителькою запорізькі козаки, вона ж вважалася покровителькою України. Уперше національний культ Богородиці увічнив Ярослав Мудрий під час будівництва святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві. Своєрідним символом національної опіки є велична запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софії, на якій Марія, звівши руки вгору, просить благословення своєму народові. У конусі над нею багатомовний напис : "Бог посеред неї і не порушиться, помагає їй день-у-день".